Школа системной соционики

«Практика — критерий истины»

Соціоніка. Короткий огляд науки

Витоки соціоніки можна виявити в роботах видатних психологів ХХ століття Зиґмунда Фройда та Карла Ґустава Юнга. Перший на початку століття виявив три рівні людської психіки, а другий розвинув ці ідеї та створив першу наукову типологію психіки людини (1921 р.). У наступні десятиліття цю типологію вдосконалювали (І. Майєрс-Бріггс), дещо уточнювали (П. Ганнушкін, Е. Кречмер, О. Личко, К. Леонгард та ін.), проте типологія залишалася лише констатацією наявності 16 типів психіки. Саме по собі це дещо дає для практики, тому типологія К. Г. Юнга - І. Майєрс-Бріггс досі використовується, наприклад, у США.

Аушра АугустинавичютеЛитовська дослідниця Аушра Аугустінавічюте зробила вирішальний крок - на основі типології K. Г. Юнга та теорії інформаційного метаболізму А. Кемпінського побудувала модель психіки людини (1968 р.). Г. Юнга та теорії інформаційного метаболізму А. Кемпінського побудувала модель психіки людини (1968 р.), що добре відображає структуру та механізми функціонування психіки людини (Homo psychicus). Так виникла соціоніка, яка розглядає особистість, групу, етнос, націю як носіїв певного типу інформаційного метаболізму (обміну інформацією з навколишнім світом, структури та механізмів функціонування психіки), ціннісні орієнтири яких, а також взаємодія одне з одним і з навколишнім світом визначаються структурою психіки кожного типу; кожному типу інформаційного метаболізму (ТІМ) відповідає своя модель.

Як і всі нові науки, соціоніка народилася на стику вже наявних наук - психології, соціології та інформатики. Від цих, а також низки інших прикордонних наук, соціоніка запозичила чимало: накопичені знання про людину, деяку термінологію, методики тощо. Сучасний стан соціонічних знань сформовано роботами засновниці соціоніки А. Аугустінавічюте та її школи (М. Медведєв, В. Ляшкявічюс, Л. Станкевічюте, Г. Рейнін тощо), а також значною мірою київською групою (школою) соціоніки (О. Букалов, В. Гуленко, В. Єрмак, І. Онуфрієнко, Г. Шульман та ін.), що сьогодні посідає чільне становище в соціоніці.

* * *

Відомо, що людина складається з тіла (Homo somaticus) і психіки (Homo psychicus). Ці дві складові взаємодіють і взаємовпливають одна на одну. Тілом (людиною біологічною) займаються інші науки. Соціоніка опікується психікою людини як цілісністю - саме це мається на увазі, коли ми говоримо Homo sapiens або Homo psychicus.

Мабуть, першою серед гуманітарних наук соціоніка розглядає людину як елемент певної системи. Взаємодія з іншими елементами системи (людьми, групами людей, об'єктами тощо, узагальнено - з навколишнім світом) відбувається, як відомо із системології, на основі речовини, енергії, інформації та сигналів ритміки. Обмін речовиною та енергією (біологічний метаболізм) - це Homo somaticus. Для соціоніки визначальною є інформаційна взаємодія Homo psychicus із навколишнім середовищем. Ба більше, і побудову, і наповнення, і функціонування психіки соціоніка розглядає як інформаційні процеси. У цьому й полягає принцип інформаційного метаболізму психіки.

Цілісний сам по собі інформаційний потік у процесі взаємодії з навколишнім середовищем суб'єктивно сприймається людиною в певних своїх частинах по-різному; є різниця також у реакції людини на ті чи інші частини потоку. Виходячи із суб'єктивного характеру взаємодії людини з навколишнім світом, можна виділити вісім таких частин - вісім аспектів цілісного інформаційного потоку. Чотири аспекти - це інформація про сутності (про об'єкти і процеси, які відбуваються з ними, про простір і його властивості, про "енергетичні" або емоційні стани об'єктів, про "тимчасові" або можливісні, подієві параметри об'єктів, простору і "енергетики"), а ще чотири - це інформація про співвідношення в самих сутностях. Усі аспекти в соціоніці аспекти мають символічні та літерні позначення.

Аспекти інформаційного потоку є тими первореаліями, на основі яких у психіці людини будують образи навколишнього світу, ухвалюють рішення щодо необхідних реакцій, формують самі реакції (зворотний інформаційний потік), накопичують індивідуальний особистісний досвід.

Психічні функції відкрито на початку ХХ ст. K. Г. Юнгом, проте сучасна психологія використовує цей термін не зовсім так, як Юнг; у цьому відношенні соціоніка повертається до первинного авторського тлумачення цього важливого поняття.

Психічні функції - це такі елементи психіки, які відображають здатність людини розумітися або творити в певних аспектах інформаційного потоку (обробляти інформацію відповідного аспекту).

Відмінність у сприйнятті (реакції) певних аспектів інформаційного потоку в різних людей дала можливість Юнгу на основі концепції психічних функцій розробити класифікацію типів психіки - типологію психіки. У сучасному тлумаченні тип інформаційного метаболізму (ТІМ) розглядається як певне співвідношення, комбінація психічних функцій у конкретної людини. Саме комбінаторний характер структури ТІМу принципово відрізняє типологію Юнга від інших психологічних типологій.
 
Комбінація функцій у поєднанні з двома категоріями мислення - раціональністю (логіко-поняттєве мислення) та ірраціональністю (образно-інтуїтивне мислення), а також двома орієнтаціями діяльності - екстраверсією (психічна діяльність ТІМу зорієнтована на стосунки) та інтроверсією (психічна діяльність ТІМу зорієнтована на сутності), породжує 16 типів інформаційного метаболізму. Сучасні методи моделювання дали змогу обґрунтувати геніальні емпіричні відкриття Юнга та його послідовників.
 
Типи інформаційного метаболізму мають повні, наукові назви, скорочені позначення, а також псевдоніми, підібрані за прізвищами визначних історичних постатей, письменників чи літературних героїв відповідного ТІМу, що буває зручно в повсякденному, розмовному вжитку назви ТІМу. Канонічна система псевдонімів склалася за загальною згодою, хоча є й інші псевдоніми (наприклад, система псевдонімів М. Медвєдєва цілком побудована на іменах відомих літературних героїв, А. Варанавічюс запропонував греко-латинські найменування ТІМів, В. Гуленко адаптував американську систему псевдонімів юнґівських типів і т. д.). Однак не слід переоцінювати псевдоніми - це лише зручні в повсякденності назви ТІМів.

Наявність типів психіки зовсім не означає, що всі реальні люди одного ТІМу однакові - кожна людина проживає конкретне життя, і реальний досвід наповнює функції індивідуальною та особистісною (соціальною) інформацією, що й створює неповторність реальних людей. У реальному житті, в певні моменти і в певних ситуаціях, під впливом обставин реальна людина може, наче "зраджуючи" себе, і думати, і діяти інакше, проте природна (притаманна її ТІМу) система цінностей і принципів залишається незмінною і на життєво важливих етапах, більш-менш тривалих відрізках часу все ж таки проявляється, підтверджуючи соціонічну модель ТІМу. Людина має вільну волю і тип особистості позначає не жорстку програму дій, а тенденції поведінки, щоправда, досить сильні та стабільні. Стабільність ТІМа, незмінність у своїй основі впродовж життя дає змогу допустити його заданість від народження. Як саме - генетично чи ще як-небудь - це зараз досліджується соціонікою. Схоже, що невідповідним вихованням можна ускладнити людині життя, спотворити тип, але не змінити його докорінно.

Системний підхід до структури психіки людини, принцип інформаційного метаболізму та типологія Юнга створюють основу для соціоніки. Досліджуючи на цій основі процеси функціонування психіки, Аушра Аугустінавічюте побудувала модель типу інформаційного метаболізму - це символи або літерні позначення психічних функцій, що входять до структури. Елементи моделі - своєрідні процесори ("машини" опрацювання інформації), кожен з яких має свою програму, яка визначається місцем елемента в моделі та його знаком; кожен елемент-процесор опрацьовує інформацію відповідного аспекту.
 
Сукупність 16-ти ТІМів фактично моделює людство і має назву соціон. Власне, соціоніка - це і є моделі ТІМів та моделювання стосунків між певними ТІМами. Моделі соціоніки нині обґрунтовані на абстрактному рівні фундаментальних наук, що підтверджує цілісність системи "людина - навколишній світ" і правомірність застосування до людини єдиних для природи системних принципів і законів управління.
Досліджуючи стабільні, невипадково утворені соціальні групи, фахівці-соціоніки виявили явні ознаки соціонічних типів. Вивчаючи національні культури, можна бачити, що описи так званих "національних характерів" напрочуд збігаються з описами того чи іншого типу інформаційного метаболізму. Задовго до виникнення соціоніки існувала думка, що націю можна розглядати як особистість вищого таксономічного рівня, що має національну ментальність. Соціонічний аналіз показує, що ця ментальність має всі ознаки ТИМа, а отже - модель. Верифікувавши модель, тобто переконавшись на відомих фактах, що модель достовірно відображає поведінку системи, якою є нація, можна на моделях аналізувати, досліджувати та прогнозувати національні процеси та міжнаціональні відносини. Попередні дослідження зі зіставлення моделей націй, аналіз стосунків між деякими з них показують, що моделі соціоніки дають змогу обґрунтувати й пояснити факти та процеси, яких раніше не пояснювала навіть оригінальна теорія Л. М. Гумільова.
 
Досліджуючи стабільні, невипадково утворені соціальні групи, фахівці-соціоніки виявили явні ознаки соціонічних типів. Вивчаючи національні культури, можна бачити, що описи так званих "національних характерів" напрочуд збігаються з описами того чи іншого типу інформаційного метаболізму. Задовго до виникнення соціоніки існувала думка, що націю можна розглядати як особистість вищого таксономічного рівня, що має національну ментальність. Соціонічний аналіз показує, що ця ментальність має всі ознаки ТІМа, а отже - модель. Верифікувавши модель, тобто переконавшись на відомих фактах, що модель достовірно відображає поведінку системи, якою є нація, можна на моделях аналізувати, досліджувати та прогнозувати національні процеси та міжнаціональні відносини. Попередні дослідження зі зіставлення моделей націй, аналіз стосунків між деякими з них показують, що моделі соціоніки дають змогу обґрунтувати й пояснити факти та процеси, яких раніше не пояснювала навіть оригінальна теорія Л. М. Гумільова.
 
Методи визначення ТІМу реальної людини засновані на аналітичному дослідженні структури взаємодії людини з навколишнім світом, зокрема, з іншими людьми. Досвід показує, що не так уже й важко навчитися розрізняти в розмові, текстах, творах чи інших реакціях конкретної людини або невипадкової групи, а також в архітектурі, народній творчості, національних звичаях чи державному устрої національних утворень певні інформаційні аспекти. Зіставляючи їх із психічними функціями моделі, можна віднести конкретну людину (літературного героя, групу людей, націю тощо) до певного типу інформаційного метаболізму - у цьому й полягає процедура ідентифікації, результатом якої є виявлення відповідності між конкретною людиною (групою) та моделлю певного ТІМу. Після цього за правилами моделювання треба ще верифікувати модель, тобто переконатися на контрольних взаємодіях у тому, що конкретна людина реагує так само, як і модель певного ТІМа. Сучасна соціоніка має різні методи ідентифікації - від "невимушеної бесіди", коли співрозмовник навіть не підозрює, що його ідентифікують, до комп'ютерних експертних та діагностичних систем.
 
Залежно від ТІМів, до яких належать партнери, під час їхньої взаємодії однозначно виникає один із 16 видів інтертипних (міжособистісних) стосунків: від повного доповнення (дуальні) до повної несумісності (конфліктні). Таким чином, знаючи ТІМи партнерів, на основі аналізу взаємодії моделей можна досить точно прогнозувати (моделювати) стосунки, які виникнуть між партнерами під час взаємодії. Зрозуміло, що для взаємодії людей та їхнього взаєморозуміння важливим є і культура, і рівень інтелекту, і особливості виховання, проте основу міжособистісної сумісності все ж таки визначає взаємодія ТІМів. Особливе місце посідають так звані асиметричні стосунки - саме вони визначають механізми соціального прогресу.
 
Моделі соціоніки показують, що розвиток ідей відбувається не хаотично, не випадково, а в чіткій послідовності від ТІМа до ТІМа.
 
Вивчаючи моделі та ціннісні орієнтири різних ТІМів, соціоніка дійшла висновку, що можна говорити про функціональну орієнтацію ТИМів, а відтак про призначення, про функцію кожного ТІМа в соціумі (спеціалізацію на певному виді діяльності): філософ (теоретик), організатор, критик, практик тощо. Коли людству як системі необхідно розв'язати певну проблему, інформація про це активізує певний елемент системи, тобто ТІМ, функціональна орієнтація якого найбільш адекватно відповідає проблемі. Інакше кажучи, якщо мету сформульовано, знаходиться особистість, в якій якості, необхідні для вирішення завдання, особливо яскраво виражені. Така актуалізація дає підстави говорити навіть про місію ТІМа. Аналіз показує, що місію свого ТІМа здійснювали і Альберт Ейнштейн, і Володимир Вернадський, і Андрій Сахаров, і ін.
 
Особливості взаємодії з навколишнім світом, притаманні різним ТІМам, ціннісні орієнтири й особистісні характеристики (світогляд, ідеологія, правила поведінки, манери спілкування тощо) ніби зближують деякі ТІМи; у результаті з'являється таке утворення, як квадра - четвірка ТІМів. У ній з'являється нова якість, яку можна назвати "духом квадри". Квадрові ефекти у взаємодії реальних, іноді навіть незнайомих людей дуже сильні і яскраво виражені (взаєморозуміння і підтримка, психотерапія, рекреація тощо). З цього погляду адекватніше визначення соціону - системне об'єднання чотирьох квадр відповідно до їхніх цінностей і функціональних особливостей. Прикладом функціонування соціону, що підтверджується аналізом цілої низки етапів науково-технічного та соціально-історичного розвитку людства, є так звана "еволюція ідей": генерування ідеї - І квадра; дослідне впровадження ідеї в життя - ІІ квадра; критичне переосмислення результатів дослідного впровадження - ІІІ квадра; усунення недоліків, розробка технології та "постановка виробництва продукту" - ІV квадра. Таким чином, об'єктивно існує так зване чергування квадр.
 
Що стосується застосувань соціоніки - вони різноманітні. Можна з упевненістю стверджувати: там, де вирішальну роль відіграють особистісні якості людини (а де це не так?), там соціоніка може бути інструментом аналізу і прогнозу. Попередні опрацювання щодо застосування соціоніки як інструменту гуманітарних наук дають підстави очікувати високу ефективність у психології, соціології, педагогіці, етнології, історичних і соціальних дослідженнях, критиці (аналізі творів літератури, мистецтва, театру і кіно) та інших.

====================================================================================== 

Соционика. Краткий обзор науки

Истоки соционики можно обнаружить в работах выдающихся психологов ХХ века Зигмунда Фрейда и Карла Густава Юнга. Первый в начале века выявил три уровня человеческой психики, а второй развил эти идеи и создал первую научную типологию психики человека (1921 г.). В последующие десятилетия эту типологию совершенствовали (И. Майерс-Бриггс), кое-что уточняли (П. ГаннушкинЭ. КречмерА. ЛичкоК. Леонгард и др.), однако типология оставалась только констатацией наличия 16 типов психики. Само по себе это кое-что даёт для практики, поэтому типология К. Г. Юнга — И. Майерс-Бриггс до сих пор используется, например, в США.

Литовская исследовательница Аушра Аугустинавичюте сделала решающий шаг — на основе типологии K. Г. Юнга и теории информационного метаболизма А. Кемпинского построила модель психики человека (1968 г.), которая хорошо отображает структуру и механизмы функционирования психики человека (Homo psychicus). Так возникла соционика, которая рассматривает личность, группу, этнос, нацию как носителей определенного типа информационного метаболизма (обмена информацией с окружающим миром, структуры и механизмов функционирования психики), ценностные ориентиры которых, а также взаимодействие друг с другом и с окружающим миром определяются структурой психики каждого типа; каждому типу информационного метаболизма (ТИМ) соответствует своя модель.

Как и все новые науки, соционика родилась на стыке уже существующих наук — психологии, социологии и информатики. От этих, а также ряда других пограничных наук, соционика заимствовала немало: накопленные знания о человеке, некоторую терминологию, методики и т.п. Современное состояние соционических знаний сформировано работами основательницы соционики А. Аугустинавичюте и её школы (Н. МедведевВ. ЛяшкявичюсЛ. СтанкевичютеГ. Рейнин и др.), а также в значительной степени киевской группой (школой) соционики (А. БукаловВ. ГуленкоВ. ЕрмакИ. ОнуфриенкоГ. Шульман и др.), которая сегодня занимает ведущее положение в соционике.

* * *

Известно, что человек состоит из тела (Homo somaticus) и психики (Homo psychicus). Эти две составляющие взаимодействуют и взаимовлияют друг на друга. Телом (человеком биологическим) занимаются другие науки. Соционика занимается психикой человека как целостностью — именно это имеется в виду, когда мы говорим Homo sapiens или Homo psychicus.

Пожалуй, первой среди гуманитарных наук соционика рассматривает человека как элемент определённой системы. Взаимодействие с другими элементами системы (людьми, группами людей, объектами и др., обобщённо — с окружающим миром) происходит, как известно из системологии, на основе вещества, энергии, информации и сигналов ритмики. Обмен веществом и энергией (биологический метаболизм) — это Homo somaticus. Для соционики определяющим является информационное взаимодействие Homo psychicus с окружающей средой. Более того, и построение, и наполнение, и функционирование психики соционика рассматривает как информационные процессы. В этом и состоит принцип информационного метаболизма психики.

Целостный сам по себе информационный поток в процессе взаимодействия с окружающей средой субъективно воспринимается человеком в определенных своих частях по-разному; есть разница также в реакции человека на те или иные части потока. Исходя из субъективного характера взаимодействия человека с окружающим миром, можно выделить восемь таких частей — восемь аспектов целостного информационного потока. Четыре аспекта — это информация о сущностях (об объектах и процессах, которые происходят с ними, о пространстве и его свойствах, об «энергетических» или эмоциональных состояниях объектов, о «временных» или возможностных, событийных параметрах объектов, пространства и «энергетики») и ещё четырe — это информация о соотношениях в самих сущностях. Все аспекты в соционике аспекты имеют символические и буквенные обозначения.

Аспекты информационного потока являются теми первореалиями, на основе которых в психике человека строятся образы окружающего мира, принимаются решения о необходимых реакциях, формируются сами реакции (обратный информационный поток), накапливается индивидуальный личностный опыт.

Психические функции открыты в начале ХХ в. K. Г. Юнгом, однако современная психология использует этот термин не совсем так, как Юнг; в этом отношении соционика возвращается к первичному авторскому толкованию этого важного понятия.

Психические функции — это такие элементы психики, которые отображают способность человека разбираться или творить в определённых аспектах информационного потока (обрабатывать информацию соответствующего аспекта).

Различие в восприятии (реакции) определённых аспектов информационного потока у разных людей дала возможность Юнгу на основе концепции психических функций разработать классификацию типов психики — типологию психики. В современном толковании тип информационного метаболизма (ТИМ) рассматривается как определённое соотношение, комбинация психических функций у конкретного человека. Именно комбинаторный характер структуры ТИМа принципиально отличает типологию Юнга от других психологических типологий.

Комбинация функций в сочетании с двумя категориями мышления — рациональностью (логико-понятийное мышление) и иррациональностью (образно-интуитивное мышление), а также двумя ориентациями деятельности — экстраверсией (психическая деятельность ТИМа ориентирована на отношения) и интроверсией (психическая деятельность ТИМа ориентирована на сущности), порождает 16 типов информационного метаболизма. Современные методы моделирования позволили обосновать гениальные эмпирические открытия Юнга и его последователей.

Типы информационного метаболизма имеют полные, научные названия, сокращенные обозначения, а также псевдонимы, подобранные по фамилиям выдающихся исторических личностей, писателей или литературных героев соответствующего ТИМа, что бывает удобно в повседневном, разговорном употреблении названия ТИМа. Каноническая система псевдонимов сложилась по общему соглашению, хотя есть и другие псевдонимы (например, система псевдонимов Н. Медведева целиком построена на именах известных литературных героев, А. Варанавичюс предложил греко-латинские наименования ТИМов, В. Гуленко адаптировал американскую систему псевдонимов юнговских типов и т. д.). Однако не следует переоценивать псевдонимы — это только удобные в повседневности названия ТИМов.

Наличие типов психики совсем не означает, что все реальные люди одного ТИМа одинаковы — каждый человек проживает конкретную жизнь, и реальный опыт наполняет функции индивидуальной и личностной (социальной) информацией, что и создает неповторимость реальных людей. В реальной жизни, в определённые моменты и в определённых ситуациях, под влиянием обстоятельств реальный человек может, как бы «предавая» себя, и думать, и действовать иначе, однако природная (присущая его ТИМу) система ценностей и принципов остаётся неизменной и на жизненно важных этапах, более или менее продолжительных отрезках времени всё-таки проявляется, подтверждая соционическую модель ТИМа. Человек имеет свободную волю и тип личности обозначает не жёсткую программу действий, а тенденции поведения, правда, достаточно сильные и стабильные. Стабильность ТИМа, неизменность в своей основе на протяжении жизни позволяет допустить его заданность от рождения. Как именно — генетически или ещё как-нибудь — это сейчас исследуется соционикой. Похоже, что несоответствующим воспитанием можно затруднить человеку жизнь, исказить тип, но не изменить его в корне.

Системный подход к структуре психики человека, принцип информационного метаболизма и типология Юнга создают основу для соционики. Исследуя на этой основе процессы функционирования психики, Аушра Аугустинавичюте построила модель типа информационного метаболизма — это символы или буквенные обозначения психических функций, включённых в структуру. Элементы модели — своеобразные процессоры («машины» обработки информации), каждый из которых имеет свою программу, определяемую местом элемента в модели и его знаком; каждый злемент-процессор обрабатывает информацию соответствующего аспекта.

Совокупность 16-ти ТИМов фактически моделирует человечество и имеет название социон. Собственно, соционика — это и есть модели ТИМов и моделирование отношений между определенными ТИМами. Модели соционики в настоящее время обоснованы на абстрактном уровне фундаментальных наук, что подтверждает целостность системы «человек — окружающий мир» и правомерность применения к человеку единых для природы системных принципов и законов управления.

Исследуя стабильные, неслучайно образованные социальные группы, специалисты-соционики выявили явные признаки соционических типов. Изучая национальные культуры, можно видеть, что описания так называемых «национальных характеров» на удивление совпадают с описаниями того или иного типа информационного метаболизма. Задолго до возникновения соционики существовала мысль, что нацию можно рассматривать как личность высшего таксономического уровня, обладающую национальной ментальностью. Соционический анализ показывает, что эта ментальность имеет все признаки ТИМа, а следовательно — модель. Верифицировав модель, т. е. убедившись на известных фактах, что модель достоверно отображает поведение системы, которой является нация, можно на моделях анализировать, исследовать и прогнозировать национальные процессы и межнациональные отношения. Предварительные исследования по сопоставлению моделей наций, анализ отношений между некоторыми из них показывают, что модели соционики позволяют обосновать и объяснить факты и процессы, ранее не объяснявшиеся даже оригинальной теорией Л. Н. Гумилёва.

Методы определения ТИМа реального человека основаны на аналитическом исследовании структуры взаимодействия человека с окружающим миром, в частности, с другими людьми. Опыт показывает, что не так уж и трудно научиться различать в разговоре, текстах, произведениях или других реакциях конкретного человека или неслучайной группы, а также в архитектуре, народном творчестве, национальных обычаях или государственном устройстве национальных образований определённые информационные аспекты. Сопоставляя их с психическими функциями модели, можно отнести конкретного человека (литературного героя, группу людей, нацию и др.) к определённому типу информационного метаболизма — в этом и состоит процедура идентификации, результатом которой является выявление соответствия между конкретным человеком (группой) и моделью определённого ТИМа. После этого по правилам моделирования надо ещё верифицировать модель, т. е. убедиться на контрольных взаимодействиях в том, что конкретный человек реагирует так же, как и модель определённого ТИМа. Современная соционика имеет различные методы идентификации — от «непринужденной беседы», когда собеседник даже не подозревает, что его идентифицируют, до компьютерных экспертных и диагностических систем.

В зависимости от ТИМов, к которым относятся партнёры, при их взаимодействии однозначно возникает один из 16 видов интертипных (межличностных) отношений: от полного дополнения (дуальные) до полной несовместимости (конфликтные). Таким образом, зная ТИМы партнеров, на основе анализа взаимодействия моделей можно достаточно точно прогнозировать (моделировать) отношения, которые возникнут между партнёрами при взаимодействии. Понятно, что для взаимодействия людей и их взаимопонимания важным является и культура, и уровень интеллекта, и особенности воспитания, однако основу межличностной совместимости всё же определяет взаимодействие ТИМов. Особое место занимают так называемые асимметричные отношения — именно они определяют механизмы социального прогресса.

Модели соционики показывают, что развитие идей происходит не хаотично, не случайно, а в чёткой последовательности от ТИМа к ТИМу.

Изучая модели и ценностные ориентиры различных ТИМов, соционика пришла к выводу, что можно говорить о функциональной ориентации ТИМа и, следовательно, о назначении, о функции каждого ТИМа в социуме (специализации на определённом виде деятельности): философ (теоретик), организатор, критик, практик и др. Когда человечеству как системе необходимо решить определённую проблему, информация об этом активизирует определённый элемент системы, т. е. ТИМ, функциональная ориентация которого наиболее адекватно соответствует проблеме. Иначе говоря, если цель сформулирована, находится личность, в которой качества, необходимые для решения задачи, особенно ярко выражены. Такая актуализация даёт основания говорить даже о миссии ТИМа. Анализ показывает, что миссию своего ТИМа осуществляли и Альберт Эйнштейн, и Владимир Вернадский, и Андрей Сахаров, и др.

Особенности взаимодействия с окружающим миром, присущие различным ТИМам, ценностные ориентиры и личностные характеристики (мировоззрение, идеология, правила поведения, манеры общения и т. п.) как бы сближают некоторые ТИМы; в результате появляется такое образование, как квадра — четвёрка ТИМов. В ней появляется новое качество, которое можно назвать «духом квадры». Квадровые эффекты во взаимодействии реальных, иногда даже незнакомых людей очень сильны и ярко выражены (взаимопонимание и поддержка, психотерапия, рекреация и т. п.). С этой точки зрения более адекватное определение социона — системное объединение четырёх квадр в соответствии с их ценностями и функциональными особенностями. Примером функционирования социона, который подтверждается анализом целого ряда этапов научно-технического и социально-исторического развития человечества, является так называемая «эволюция идей»: генерирование идеи — I квадра; опытное внедрение идеи в жизнь — II квадра; критическое переосмысление результатов опытного внедрения — III квадра; устранение недостатков, разработка технологии и «постановка производства продукта» — IV квадра. Таким образом, объективно существует так называемое чередование квадр.

Что касается приложений соционики — они разнообразны. Можно с уверенностью утверждать: там, где решающую роль играют личностные качества человека (а где это не так?), там соционика может быть инструментом анализа и прогноза. Предварительные проработки по применению соционики как инструмента гуманитарных наук позволяют ожидать высокую эффективность в психологии, социологии, педагогике, этнологии, исторических и социальных исследованиях, критике (анализе произведений литературы, искусства, театра и кино) и других.