Про етичну складову ідентифікації ТІМу

Соціонічна діагностика часто порівнюється із процесом психологічного консультування. У тому числі обговорюються особливості контакту між типованим та експертом, їх відмінності від взаємодії між консультантом та клієнтом. Іноді зустрічається думка, що експерти повинні дотримуватися всіх принципів психологічного консультування у процесі діагностики ТІМу. Проте завдання, які ставить собі психотерапія, принципово відрізняються від завдання соціонічної діагностики. Основну мету психологічного консультування можна сформулювати як допомогу у вирішенні певних проблем, спрямованість досягнення психологічного комфорту, іноді включає особистісну корекцію. Очевидно, що в цьому випадку велике значення набуває емоційного контакту між консультантом і клієнтом, взаємна довіра, емпатія, дослідження переживань. А в ситуації соціонічної діагностики першочерговим завданням є визначення ТІМу психіки, і контакт між експертом і типованим повинен сприяти цьому завданню на достатньому рівні, не будучи самоціллю.

Має сенс вивчити особливості взаємодії експерта з типованим у цьому контексті: типування може зачіпати досить глибокі та болючі шари, та інформація, яку отримує типувальник, несе особистий характер. При цьому вона аналізується в контексті ІМ. З точки зору типування є необхідність у саморозкритті людини, але немає спрямованості на корекцію чогось (як у психотерапії) чи встановлення теплих дружніх відносин. І виходить, що розкриття і контакт необхідні, але специфіка питання не сприяє налагодженню контакту через поступове, природне створення емоційного зв'язку, близькості, симпатії (як, наприклад, у дружбі) + немає такого інструменту, як взаємність у розкритті (це само по собі може представляти складність для типованого) + немає можливості тривалий час працювати безпосередньо над встановленням контакту (як у психотерапії) + людина не бачить безпосередньої реакції типувальників на якісь її слова + інколи застосовується те, що в психотерапії називається конфронтацією (коли людині вказують на невідповідність, суперечливість її власних тверджень, позицій. Це необхідно, але не завжди легко переноситься) тощо.

Що можна зробити за таких умов? В даному випадку не вийде, щоб людина розкрилася, розмовляла «випадково», спонтанно (насправді і в інших випадках не все спонтанно, але може виглядати так). У типуванні порівняно з іншими ситуаціями зростає роль самого типованого у створенні контакту, довіри в спілкуванні. І скоріше потрібно, щоб людина розуміла, що відбуватиметься, який ступінь відкритості бажаний, і щоб вона постаралася оцінити свої можливості в цьому плані (але, звісно, не потрібно лякати людину якоюсь необхідністю повідомляти абсолютно все про своє життя тощо). Під відкритістю розуміється готовність озвучувати всі думки і реакції, що виникають з питання, зокрема болючі. Також бажано відстежувати і говорити про можливі спотворення інформації, бажання відректися від будь-яких слів або поведінки, прикрасити або промовчати про факти, відповідати образу.

Тепер щодо самого типувальника: дуже важливо абстрагуватися від особистісного сприйняття, якихось власних симпатій та відносин, і контролювати це як у сприйнятті текстів, так і у спілкуванні з типованим. Це входить у певну етику типування, як і конфіденційність. Та довіра, яка була встановлена ​​між типувальником і типованим, стосується насамперед професійної сфери, тобто оцінки з точки зору певних параметрів, і дуже важливо не переходити цю грань. Тому що наявність довіри в контексті оцінки ТІМ не тотожна особистісній довірі, яка формується за допомогою інших відносин і взаємодії. Крім того, перехід на особистісну оцінку може заважати безпосередньо роботі, виникає ризик втратити початкову довіру людини. Тому бажано постійно працювати над цим і контролювати свої реакції, намагатися приймати, розуміти, не засуджувати, чути, бути відкритим до всіх проявів (навіть якщо в іншій ситуації вони були б неприємними). І можна хоча б побічно демонструвати типованому це ухвалення, гарне ставлення, щоб у нього не виникло страху засудження тощо. До речі, ця готовність зрозуміти, поглянути очима людини, свого роду почування допомагає і в самому типуванні вибирати вірні інтерпретації, не додумувати за типованого, не чіплятися за своє розуміння.

Ще бажано наявність безумовного позитивного ставлення до типованого, поваги, свого роду інтересу. Щоб людина не відчувала, що її допитують, або що вона просто матеріал, об'єкт. Також не варто без необхідності та згоди, отриманої безпосередньо на це питання, вдаватися до якихось особистих подробиць, особливо якщо вони болючі. Тобто бажано бачити стан людини та її реакції на питання, оцінювати її готовність. Якщо людина важко розкривається або видно, що якась відповідь далася їй непросто, була досить болючою, можна акуратно подякувати людині за відповідь, відвертість.

Тумольська В.О.